Кази (казахською «қазы») — ковбаса з конини, яку здавна готують кочові тюркські народи. Її роблять з реберного м'яса разом із жиром, приправляють сіллю, перцем і часником, набивають у натуральну оболонку, а перед подачею варять. У казахів, киргизів, башкирів, татар, каракалпаків і ногайців без кази не обходиться жодне свято.
На фарш м'ясо для кази не перекручують. Беруть реберну частину конини і зрізають м'ясо з ребер довгими смугами, не відокремлюючи жир. На зрізі готової ковбаси видно темне м'ясо з білими чи жовтуватими прошарками жиру, і саме за цим кази легко впізнати.
Складників у класичному рецепті небагато: реберне м'ясо конини з жиром, сіль, мелений чорний перець і часник. Дехто додає інші прянощі за смаком. Оболонкою традиційно слугує промита кінська кишка.
Кази часто плутають з іншими ковбасами з конини. Махан і суджук сиров'ялені: вони довго визрівають, і їх їдять без варіння. Кази зазвичай варять, тому ця ковбаса м'якша і на смак ближча до відварного м'яса.
У степових кочовиків конина була основним м'ясом. Запаси на зиму робили пізньої осені, коли вже трималися холоди: м'ясо солили, в'ялили, коптили, а з найкращих шматків робили кази. На морозі ковбаса добре зберігалася до весни.
Кази подають на весіллях, на честь народження дитини, на свято Наурис і коли приходять поважні гості. За звичаєм найкращі шматки кладуть найстаршим за столом.
В'ялити сире м'ясо вдома можна лише в холоді й за ретельної чистоти. Простіше купити кази-напівфабрикат і тільки зварити його.
Кази кладуть у холодну воду й доводять до кипіння, потім зменшують вогонь і варять під кришкою 2–2,5 години. На початку оболонку проколюють у кількох місцях зубочисткою, інакше вона може лопнути. Якщо дати ковбасі охолонути в бульйоні, вона буде соковитішою.
Бульйон не виливають. На ньому варять тісто для бешбармака або п'ють його гарячим з піал.
Варену ковбасу ріжуть кружальцями завтовшки 1–1,5 см і їдять теплою або холодною. Найчастіше її кладуть у бешбармак разом з іншим відварним м'ясом на пласти тонкого тіста з цибулею. На святковому столі кази подають як холодну закуску поруч з іншими м'ясними делікатесами, а в будні їдять з бульйоном, свіжими овочами, цибулею та коржами.
Конина пісна, у ній багато білка й заліза. Кінський жир містить більше ненасичених жирних кислот, ніж свинячий чи яловичий. Але жиру в кази багато, тож страва вийде ситною й калорійною, і їсти її краще потроху.
У якісної кази м'ясо темно-червоне, а жир білий або жовтуватий, як і має бути в конини. Оболонка натуральна, туго набита, без слизу та плісняви. Пахне така ковбаса м'ясом, часником і перцем, без кислинки. У складі достатньо конини, солі та спецій, і що менше там добавок, то краще.
Варену ковбасу тримають у холодильнику в закритій упаковці кілька днів. Сиру кази й напівфабрикат зберігають у морозилці, а розморожують повільно, на полиці холодильника.
На Городині кази та інші вироби з конини продають самі виробники:
Інші пропозиції є в розділі М'ясні продукти. Якщо ви теж робите кази чи інші ковбаси, розмістіть оголошення, це безкоштовно.
З якого м'яса роблять кази?
З конини: беруть м'ясо з ребер разом із жиром.
Чи можна їсти кази без варіння?
Сиру кази перед їжею варять. Без варіння їдять тільки сиров'ялені ковбаси з конини, наприклад махан чи суджук, бо вони тижнями визрівають.
Скільки варити кази?
Близько 2–2,5 години на слабкому вогні після закипання.
Коментарі