Історія починається з Федора Симиренка (1785–1867), який був кріпаком, хоча його батько Степан був козаком-запорожцем, який відмовився присягнути на вірність російській імператриці Катерині II, за що його позбавили всіх привілеїв, козацтва, вольностей і власного маєтку. Він почав чумакувати і в дорозі загинув, а його дружину і шестеро дітей віддали в кріпацтво. Федір зміг викупити себе й свою сім’ю з кріпацтва. Разом із родиною він заснував власне підприємство – водяний млин, а згодом започаткував виробництво цукру, яке стало основою для подальшого бізнесу родини.
Його син, Платон Симиренко (1810–1863), був талановитим інженером і підприємцем. Платон разом із братами Карлом і Василем заснував у Млієві (Черкащина) цукровий завод, який став одним із найсучасніших в Україні того часу. Його новаторські методи в цукроварінні зробили родину Симиренків однією з найзаможніших у регіоні.
Платон також був меценатом української культури: він фінансував видання творів Тараса Шевченка, зокрема знаменитого "Кобзаря" 1860 року.
Платонов син, Левко Платонович Симиренко (1855–1920), став найвидатнішим представником родини. Він здобув освіту садівника, закінчив Уманське училище садівництва, а згодом присвятив життя створенню нових сортів фруктових дерев. Левко Симиренко перетворив маєток у Млієві на справжню "мекку" садівництва – Мліївський помологічний розсадник, який став найбільшим у Східній Європі.
У розсаднику зростали тисячі фруктових дерев, серед яких яблуні, груші, сливи, абрикоси, черешні. Левко Симиренко також активно подорожував Європою, звідки привозив нові сорти рослин і технології вирощування. Його праці з помології (вивчення сортів плодів) стали фундаментальними для науки.
На жаль, через революційні події та політичні репресії радянської влади родина Симиренків зазнала переслідувань. Сам Левко був розстріляний більшовиками в 1920 році за звинуваченням у "контрреволюційній діяльності".
Сорт яблук Ренет Симиренка вважається одним із найвідоміших досягнень Левка Симиренка.
Сорт виник завдяки довгій роботі Симиренка над вдосконаленням зелених ренетів (групи сортів яблук із Франції). Є припущення, що оригінальне дерево було знайдене Симиренком в одному із садів Черкащини, але саме він вивів цей сорт у сучасному вигляді. Левко займався його селекцією та популяризацією, описуючи всі переваги цього виду.
Після трагічної загибелі Левка Симиренка його син – Володимир Симиренко (1891–1938) – продовжив родинну справу. Володимир також став видатним садівником і вченим. У 1930-х роках він працював у Млієві, де було засновано науково-дослідний інститут садівництва.
Однак, як і його батько, Володимир Симиренко зазнав репресій. У 1938 році він був заарештований і розстріляний. Попри це, науковий центр у Млієві продовжив свою роботу. Нині це Інститут помології імені Левка Симиренка, де зберігають і досліджують унікальні сорти фруктових дерев, у тому числі Ренет Симиренка.
Симиренки залишили величезний слід в історії України. Їхня діяльність охоплювала промисловість, садівництво, науку та культуру. Завдяки їм:
- було створено одні з перших модернізованих заводів у Східній Європі;
- розвивалася українська наука про садівництво;
- з'явилися сорти фруктів, які сьогодні знають у всьому світі.
Ренет Симиренка став символом українського садівництва, а історія родини нагадує про ціну, яку довелося заплатити за прогрес. Їхній внесок у культуру, науку й аграрний сектор залишається неоціненним.
Сьогодні сорт Ренет Симиренка продовжує вирощуватися в багатьох регіонах України, особливо в центральних та південних областях. Це не лише символ високої якості українського садівництва, а й частина культурної спадщини, яка демонструє внесок України у світову аграрну науку.
Ця історія є прикладом того, як праця одного ентузіаста може перерости у спадщину, що живе століттями.
Коментарі